Вы тут:
Главная > Статьи > Корогодський: Думаю, основна дійова особа Майдану – Фірташ. Мільйон-другий доклав Коломойський. Банальна зміна еліт, але, на жаль, на крові

Корогодський: Думаю, основна дійова особа Майдану – Фірташ. Мільйон-другий доклав Коломойський. Банальна зміна еліт, але, на жаль, на крові

Мені подобається дивитися на ефект, який справляє одяг на ділових переговорах. Люди відразу "пливуть", побачивши незвичайний одяг, а виявляється, що це – серйозні бізнес-переговори, і вони у програші

– Гаріку, добрий вечір.

– Добрий вечір, Олесю.

– Я рада вас бачити, тому що коли дивишся на вас – око тішиться в усіх сенсах.

– Спасибі, навзаєм.

– Манерою одягатися і компонувати яскраві кольори ви мені нагадуєте Євгена Олександровича Євтушенка. Він теж любив такі речі…

– Я пам’ятаю. Завжди шийна хустка…

– Так-так, строката гама. Він пояснював це так: мовляв, я дитя тьмяного часу і беру у нього запізнілий реванш. Ви теж берете реванш?

– Я не знав цієї фрази. Так, я з нею повністю згоден. Але мені ще подобається дивитися на ефект, який справляє [одяг] на ділових переговорах, – ефект розслаблення. Люди відразу "пливуть", побачивши незвичайний одяг, а виявляється, що це – серйозні бізнес-переговори, і вони у програші (усміхається).

– Тобто це буквально психологічний хід?

– Знаєте, я робив це для себе, але з’ясувалося, що це ще й у бізнесі допомагає, у справах.

– Чи правда, що свій початковий капітал ви заробили, граючи в карти?

– Не можу назвати це капіталом, але на цигарки в дитячому віці я почав заробляти картами.

– А в старшому віці траплялися небезпечні ситуації, пов’язані з цим?

– Були. Якийсь час – рік чи два – я захоплювався (напевно, більше, ніж потрібно) грою на тоталізаторі, але це було настільки давно і настільки в минулому, що я вже навіть не можу сказати, коли все закінчилося: 15 чи 20 років тому.

– Кого з українських політиків чи олігархів вважають першокласним "каталою"?

– Таких немає (усміхається).

– Я, наприклад, чула, що Янукович дуже добре грав у карти.

– Янукович ніколи не грав добре в карти, наскільки я знаю. Грав – і, напевно, грає – Ігор Суркіс. Не знаю, чи досить він олігарх (усміхається). А більше ніхто серйозно не катав.

– А що стосовно Ріната Ахметова, якого вважали дуже крутим у цій справі?

– Дуже крутим для кого? Як олігарх-катала? Можливо. Адже я жив не серед олігархів, а серед катал. І там не було такого авторитета, як Рінат Ахметов. Тобто він добре грав, хвацько… Я теж хвацько грав, але це не означає, що я – авторитет у гральному світі.

Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

Свого часу я підписав двом політикам (не хочу називати їхніх імен) папери, що позичив їм по мільйону доларів

– Скільки максимально вигравали за одну гру?

– Думаю, $30–40 тис.

– Це був максимум?

– Так.

– Це в який час було?

– "Бурхливі 90-ті" (усміхається).

– Зрозуміло. Коли у нас у країні запустили е-декларування і ми побачили е-декларації наших політиків, що ви подумали?

– Що ми вкотре (заяложена фраза, звісно) "пробили дно". Не може людина, яка не має офіційних доходів, показувати такі статки. Десяток квартир – верх цинізму! – "подарувала теща", "живу на гроші дружини"… Усі прекрасно розуміють, що хтось живе на "гроші дружини", хтось – на "гроші водія", хтось – на "позичені". Я, до речі, свого часу підписав двом політикам (не хочу називати їхніх імен) папери, що я позичив їм по мільйону доларів.

– Вони попросили?

– Так. "Про всяк випадок". Але це було років 15–20 тому… Річ у тім, що в мене "білі" гроші, з яких сплачено податки в Україні.

– Тобто спите спокійно?

– Так.

– Наскільки я знаю, після початку е-декларування те, про що ви сказали (ви, виявляється, робили це вже давно), стало одним із напрямів бізнесу: політики приходили до бізнесменів, у яких офіційний, "білий" дохід, і просили написати схожі папірці…

– Бізнесмен ніколи не візьме за це грошей.

– За відсоток…

– Ну а навіщо відсоток? Просто заплати державі відсоток – і все, у тебе "білі" гроші.

– Ви як людина, яка постійно і давно займається нерухомістю, часто стикаєтеся з активістами? І в якому сенсі ви стикаєтеся?

– Ми ніколи не стикалися. Узагалі. Усі знають, що у нас жорстка політика: ми не ведемо переговорів із терористами (а я вважаю їх терористами). Люди, які приходять [і вимагають]: "Або ми зробимо те й те, або дай гроші", – це бізнес-терористи.

– Вони вимагають грошей, а не просто висувають якісь раціональні вимоги?

– Завжди є люди, які хочуть створити тобі труднощі, а потім за гроші ці труднощі благополучно вирішити. Це можуть бути податківці, політики… Буває, що вони створюють труднощі, а потім не можуть їх вирішити. Але ми завжди працювали тільки через судову систему.

– Ви говорили, що в Києві навіть розцінки існують на так званих активістів (ми зараз не говоримо про справжніх активістів).

– Так. Раніше була така історія: побудувати якусь значущу будівлю – житловий квартал або торговий центр – мільйон доларів, і в хаті буде тихо, що називається…

– Ого! Ось так?

– Так-так-так. Вони виводять тисячі людей, це їхній бізнес.

– Чи правда, що зараз навіть біржа таких "активістів" існує?

– Ні, я не знаю. Я не вхожий… (сміється).

Якщо люди за покликом серця – а я впевнений, що більшість на Майдані була за покликом серця, – пішли шляхом, указаним одним олігархом проти інших олігархів, то я не можу називати це Революцією гідності

– Після Революції гідності вести бізнес в Україні стало легше?

– (Сміється). Знаєте, буває, ставлять запитання, і в запитанні вже щось зашито… Ми з вами сьогодні перед ефіром обговорили, що у нас різні політичні позиції… Тому називаймо це просто революцією…

– Ви так акцентували на гідності (сміється)…

– Якщо я відповім на ваше запитання, то я автоматично підтверджу, що це була Революція гідності. А в мене інша думка: що це – революція, яка зіграла на почуттях людей, на найкращих почуттях, яку було інспіровано олігархами на користь одних олігархів проти інших олігархів…

– Зараз ми про це поговоримо…

– Якщо люди за покликом серця – а я впевнений, що більшість на Майдані була за покликом серця, – пішли шляхом, указаним одним олігархом проти інших олігархів, то я не можу називати це Революцією гідності. Вони обдурили людей.

Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

– Вести бізнес стало легше?

– Ні, бізнес тепер вести набагато важче. Не тому, що збільшилися побори – у нашому бізнесі поборів як не було, так і немає, до нас ніхто не приходить. Але стало важче, тому що погіршилася економічна ситуація.

– А чому не приходять?

– У нас такий імідж на ринку: хто до нас із перевіркою прийде, той від перевірки і загине (усміхається).

– Тепер поговорімо про Майдан.

– Поговорімо.

– Ви його не підтримали…

– Ні.

– Чому?

– Мені на той момент здавалося, що я бачу, хто ініціатор залучених механізмів, як вони впливають на думку людей, і чим це закінчиться. І я говорив про це у 2014 році… Річ у тім, що я активний у Facebook, і я відповідаю за кожен свій лайк, за кожне своє слово. Від жодного слова я не відмовився.

– Ви сказали, що знаєте, хто ініціатор. Хто він?

– Думаю, що основна дійова особа – це Фірташ.

– Фірташ?

– Думаю, так.

– Для чого він це робив?

– Є комерсанти, яких цікавлять гроші…

– А якого комерсанта не цікавлять гроші? Який же він тоді комерсант? (Усміхається).

– Ну ні, дивіться, у олігархів усе зовсім по-іншому. Ви коли-небудь замислювалися, Олесю, скільки людина може витратити?

– (Розводить руками).

– Я вам скажу, скільки максимально можна витратити, якщо витрачати на благодійність, і на те, і на се… Ну мільйон доларів на рік. Ми говоримо про людей, які позначку у $50 млн (а більше ніж 50 років вони вже не проживуть) давно переступили. Для них це спорт. Для них важливо бути не третім, а першим, не четвертим, а другим… І ось точиться боротьба за вплив, за величезні гроші, які для життя фактично й не потрібні…

– Гаріку, це цікава тема – про Фірташа. У вас напевно в голові вже є сформована модель…

– Так.

– Що тоді сталося? Як?

– Я не хочу говорити слів, які когось образять у найкращих почуттях… Я не боюся образити олігархів чи можновладців… Але не хотів би зачепити людей, які вийшли – справді за покликом серця – на революцію… Стався масовий обман. У моєму розумінні, не можна затівати революцію, якщо ви не знаєте, що буде потім.

Усі олігархи, які є, – з оточення чинного президента. Якщо раніше вони були в оточенні Януковича, то сьогодні – в оточенні Порошенка

– Потім – за класикою: хто скористається плодами…

– Якби був лідер, за якого можна вийти, можливо, вийшов би і я. Хоча з мене ще той революціонер.

– Це все я зрозуміла. Повторю запитання: що сталося?

– Звичайна банальна зміна еліт, але, на жаль, вона відбулася на крові.

– Тобто одні олігархи з оточення Януковича зміщували інших?

– Усі олігархи, які є, – з оточення чинного президента. Якщо раніше вони були в оточенні Януковича, то сьогодні – в оточенні Порошенка. Адже Порошенко теж був в оточенні Януковича, і ми це знаємо.

– А спочатку Янукович, напевно, був в оточенні Порошенка. Адже хто створював Партію регіонів?

– Якщо ви мене запитаєте (бачите, я вже за себе і за вас працюю), чи добре я ставлюся до Порошенка, я вам одразу відповім: "Жахливо". А якщо ви мені запитаєте: "А хто кращий?" сьогодні з тих, хто може прийти до влади проти Порошенка, я б голосував за Порошенка.

Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

– Добре, а якщо я запитаю, що має зробити Порошенко, щоб ви за нього ще раз проголосували?

– По-перше, я за нього ніколи не голосував. Із двох причин: по-перше, у мене досі немає громадянства, по-друге, я б не проголосував за Порошенка минулого разу… І цього разу не проголосував би.

– Що йому треба зробити, щоб ви, набувши громадянства, якого добиваєтеся, за нього проголосували на чергових виборах?

– (Пауза). Напевно, немає такого, що міг би зробити Порошенко після всього зробленого, щоб я за нього проголосував. Але він мені зрозуміліший і ближчий для країни, аніж усі, хто стоїть у рейтингу за ним. Тобто для мене він кращий, ніж (Саакашвілі взагалі не розглядаю) Тимошенко, він кращий для мене, ніж Вакарчук, який не зробив нічого поганого, він кращий… Хто там у нас на підході ще?

– Багато кого… Рабінович, наприклад.

– Ось він набагато кращий за багатьох, хоча він – жахливий президент.

– Повернімося до Майдану. Хто з олігархів, окрім Фірташа, фінансував Майдан?

– Думаю, що сюди доклав мільйон-другий (або 10) Коломойський. Думаю. Але в мене немає фактів. Це голі міркування.

– Хто ще?

– Я не знаю. Я не цікавлюся… Я пишу книги, займаюся благодійністю, спортом. А те, про що ви запитуєте, не зовсім моє.

Якщо називати речі своїми іменами, то Крим повернути практично неможливо… На жаль. Юридично, я вважаю, Крим – український, але фактично він – російський і проросійський, і я не бачу, як його повернути

– Як закінчити війну? Якби це залежало від вас, що б ви зробили? За пунктами.

– Не знаю. Річ у тім, що якщо називати речі своїми іменами, то Крим повернути практично неможливо… На жаль. Юридично, я вважаю, Крим – український, але фактично він – російський і проросійський, і я не бачу, як його повернути. Як закінчити війну на Донбасі? Потрібно ухвалити непопулярні рішення. Чи зможе чинний президент ухвалити непопулярні рішення? Я вам одразу відповім: ні, не зможе.

– Які непопулярні рішення?

– Ми не зможемо, на жаль, перемогти… ні, не на жаль… Ми не зможемо перемогти Росію у відкритому військовому протистоянні…

– Капітулювати? Чи що ви пропонуєте?

– Я не пропоную! Олесю, ви хочете, щоб я дав політичне вирішення проблеми, якої я не створював, не вмію вирішувати і не розумію, що потрібно зробити…

– Я звертаюся до вас як до успішного бізнесмена, який побудував не один успішний бізнес, радше, як до кризового менеджера. Політики зараз, як ми розуміємо, загрузли, і нічого не відбувається, нічого не вдається, щодня гинуть люди. Скажіть вашу бізнес-модель виходу із цієї конкретної ситуації, від якої залежить життя країни.

– Неможливо підходити з погляду бізнесу до питань, де вже пролито кров. Це просто неможливо.

– Але закінчувати ж якось треба.

– У бізнесі теж є амбіції, є комерсанти, з якими ти нізащо не сядеш за стіл переговорів… Я не знаю, як вийти з цієї ситуації, це не моя спеціальність. Я вважаю своєю гідністю, що не лізу з порадами, як бути з державним устроєм.

– А ніхто не запитує?

– Навіть якщо запитають, я не розумію цього, я не знаю. Ви звернули увагу, що у нас усі знають, що робити з Донбасом?

– Абсолютно!

– А я не знаю (усміхається).

– Якось ви не як усі абсолютно. (Усміхаються). Корупції після Майдану стало більше чи менше?

– Знаєте, я висловлю, напевно, непопулярну думку: корупції стало менше. Дуже бояться розголосу… І стало менше корупції на нижньому і побутовому рівні. На верхньому – як було, так і залишилося.

– Особисто вам корупція допомагає у життєдіяльності в якийсь спосіб?

– Ні, звісно. Ми вже переросли рівень компанії, яка сплачує хабарі, і поки що не доросли до рівня, коли потрібно віддавати якісь політичні питання за вирішення бізнесових проблем. Ми якраз на тому рівні, де корупції немає.

У країни немає лідера. Мені здається, що сьогодні це найстрашніше… Нам потрібен лідер, буйний… Нам потрібно авторитарне керівництво

– Хто, по-вашому, сьогодні головний ворог України?

– Я б назвав не прізвище, а явище: у країни немає лідера. Мені здається, що сьогодні це найстрашніше. Чинний президент не є ані духовним лідером країни, ані тією людиною, якій можуть багато чого пробачити за те, що вона робить.

– А ви знаєте прізвище людини, яка за своїми якостями могла би стати цим лідером? Навіть якщо ця людина не збирається йти у політику.

– Це те, про що я кажу… Її немає. Ось тому я і схильний до того, що Порошенко – найгірший із найкращих. Тобто найкращий із найгірших, вибачте.

Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

– Навіть якщо не брати лінійки тих, хто вже заявив про президентські амбіції…

– Навіть другий, третій ешелон…

– Ви нікого не бачите?..

– Я не бачу жодної людини, яка могла б теоретично мати рейтинг хоча б 5–7%, і щоб можна було сказати: так, ця людина гідна бути президентом. Нам потрібен лідер, буйний…

– Справжніх буйних мало (усміхається).

– Так. Нам потрібне авторитарне керівництво.

– Ого.

– Ну немає у нас інституцій, як в Англії. Вибачте, але ми не наберемо лордів на Палату лордів (усміхається).

– Як на вашому добробуті позначилося падіння гривні у три з половиною рази?

– Боляче позначилося – усі активи подешевшали. Це не позначилося на моїх побутових умовах, тому що побут я можу забезпечити собі давно, але на капіталізації бізнесу позначилося дуже боляче.

– Якби зустріли Валерію Гонтареву на вулиці, що б ви їй сказали, дивлячись в очі?

– У мене немає претензій до Валерії Гонтаревої. Це не Валерія Гонтарева "опустила" гривню (усміхається).

– Тобто ви б їй сказали щось гарне?

– Ну яка різниця… Валерія Гонтарева, президент, прем’єр – вони всі роблять свою справу. Тихо-тихо, мало-мало…

– А гривня падає.

– Але проблема в тому, що вони роблять саме "тихо" і "мало".

– Протягом останніх чотирьох років особистої охорони у вас стало більше чи менше?

– Ні, стільки само.

– У вашому житті були ситуації, коли вас шантажували?

– Грошима чи фізично?

– І так, і так.

– Грошима – постійно. "Дай сто рублів, бо гірше буде" – це завжди.

Як працює українська політика? Усе телефоном, усі з усіма пов’язані, усі все вирішують, усі домовляються, віддають це питання за те, те – за це

– Ви давали?

– Ні. Ми не підтримували побутової корупції. У 90-х корупція була питанням виживання: або ти береш у ній участь, або ти не виживаєш. Але це залишилося в минулому тисячолітті.

– Зараз, у новий час, вам погрожували?

– Ні.

– А навіщо охорона?

– Від побутової хуліганки. У мене нечисленна охорона. Ви мене можете зустріти в будь-якому закладі: я буду або один, або з гарною дівчиною (усміхається).

– Поговоримо про гарних дівчат обов’язково, а поки що – про гарних чоловіків. В інтерв’ю виданню "ГОРДОН" ви так охарактеризували Олега Ляшка, точніше, застосували до нього такий епітет, який надрукувати, у принципі, можна, але редактори попросили не повторювати в ефірі. Але інтерв’ю вийшло дуже резонансним. Хто з українських політиків вас дратує найбільше?

– Знаєте, найменше дратує Ляшко. Він робить свою тиху бізнес-справу й абсолютно прогнозований. Напевно, дратує Саакашвілі. Він би мене не дратував, але йому вірять люди, тому що переконливо говорити він уміє найкраще за всіх у політикумі.

– Але у нас є кілька кандидатів, які говорять переконливо.

– Не потягнуть. Він кращий. Так, є Юля, але до Юлі ми вже давно звикли.

– Звикли? Отже, працює?

– Не за столом буде сказано: дружина – красуня, але нова теличка – це нова теличка (сміються).

– Як сьогодні працює українська політика, ви розумієте?

– Усе телефоном, усі з усіма пов’язані, усі все вирішують, усі домовляються, віддають це питання за те, те – за це. Немає, на жаль, такого, щоб у людини (у партії, у фракції) була принципова позиція, і цієї принципової позиції вони не розміняли на інше питання.

Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

– Процитую вас. В інтерв’ю виданню "ГОРДОН" ви говорили, що самі б доплатили Forbes, щоб вас нарешті перестали заносити до списку найбагатших людей.

– Так.

– Але щороку ви в ньому все з’являєтеся і з’являєтеся. Не розумію: вам грошей шкода? (Усміхається).

– Ні, я витрачаю, намагаюся, щоб їх стало менше. І економіка старається, щоб їх у мене стало менше… Але ви помітили, як "схудли" списки?

– Але в декого зросли, я вам скажу…

– У нас у цьому чемпіон – президент, тут питань немає (усміхається). Але ви помітили, як "схуд" список в абсолютних цифрах? Раніше із 30–40 мільйонами потрапити до списку було неможливо, а сьогодні – так.

– Ви самі у скільки оцінюєте свої статки?

– Я б не хотів цієї цифри називати.

– Але це десь кілька десятків мільйонів доларів?

– Так, десь так.

– Ось у вас стільки грошей. Як ви взагалі себе тішите? Залишилися якісь речі…

– О, звісно, що ви?! Я саме цим і займаюся, я ж не думаю вечорами: "А що насправді було на Майдані?" Звичайно, я думаю, як розвеселити себе (усміхається).

Я – прихований гомофоб усе-таки… Я не переплутав слів?

– І що це?

– Це театр. Я граю у двох виставах, зараз ми готуємо третю. Це книги, які я пишу, це спорт, клуби…

– Вам спорт дарує задоволення?

– Звісно.

– Уперше бачу людину, яка від цього дістає задоволення, а не навпаки.

– Річ у тому, що ви оздоровчим [спортом] займаєтеся, а я – тенісом.

– Клуби?

– Клуби теж є.

– І що ви там робите?

– Танцюю.

– А що ще?

– Запитайте прямо.

– Я ж прямо і запитала – куди ж пряміше?! (Сміються).

– Тоді запитанням на запитання?

– Будь ласка.

– Ви напевно питаєте мене про наркотики?

– Узагалі-то я вас про дівчат спочатку хотіла запитати, але – тоді про наркотики.

– Ага! Тобто ви вважаєте, що клуби – це дівчата?

– Ну, можливо, і хлопці.

– Добре.

– До речі, як у вас із цим?

– Із хлопцями?

– Так.

– Ха-ха! Гарне запитання. Я важко ставлюся… тобто я – прихований гомофоб усе-таки…

– Так…

– Я не переплутав слів?

– Ні.

– Гомофоб – це…

Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

– Боїтеся.

– Ні, не боюся…

– Фобія – це страх.

– Ну, скажімо так, я не люблю… Не те щоб не люблю… Є геї, з якими я спілкуюся, і це нормально для мене. Я не люблю, коли це зводять у ранг пропаганди. Тобто коли це залежатиме від мене, гей-парадів не буде.

– Перший пункт вашої програми під час походу в мери Києва… Я зрозуміла (усміхається).

– Ні, це далеко не перший пункт (усміхається).

Facebook – це одна з форм існування. Я там не зовсім справжній

– Продовжуючи тему щодо дівчат. Наскільки я знаю, ви довго і щасливо живете у шлюбі зі своєю дружиною…

– Звісно.

– У вас прекрасна дружина…

– Звісно.

– До чого тоді цей образ? Коли почитаєш ваш Facebook, складається враження, що ви – велелюбний мачо у постійному пошуку. До того ж усе це робиться навмисно. Для чого це?

– Мені так подобається вести Facebook. Facebook – це одна з форм існування. Я там не зовсім справжній. Справжній я зараз і тут (усміхається).

– Я вам вірю. А дружина вірить?

– Звичайно. Як мені можна не вірити?!

– Дружина нормально реагує на те, що ви робите?

– Абсолютно. Вона мене в усьому підтримує.

– У нічні клуби ви з дружиною ходите?

– Ні.

– А з ким?

– Із дітьми і дівчатами.

– Якими дівчатами?

– Е-е-е… Моїми добрими знайомими, друзями. Знаєте, що з дівчатами можна дружити? А, ні, ви не можете знати – ви ж сама дівчина (сміються).

– Із дівчатами я теж дружу!

– Серйозно? Щиро?

– Звісно!

– Коли-небудь проб’є на секс!

– Та ви що?!

– Я вам кажу! Я знаю.

– У вас так у клубах і відбувається?

– Абсолютно!

– Тому я й не вірю, що жінка вас спокійно відпускає.

– Вона мені вірить, у нас повна довіра в сім’ї.

– Ви згадали про дітей. У вас четверо дітей. Ви людина дуже забезпечена, м’яко кажучи, але водночас ви говорите, що, мовляв, усе, що у мене є, – це моє, а дітям я можу передати гени і дати добру освіту…

– Так.

– …а решту заробляйте самі.

– Не зовсім так.

Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

Доньці я позичив $25 тис. на бізнес. Десь півтора чи два роки тому вона мені їх повернула

– Це від жадібності?

– Ну звісно, від жадібності! Діти це знають (сміється). Наприклад, доньці я позичив $25 тис. на бізнес. Десь півтора чи два роки тому вона мені їх повернула.

– Із відсотками?

– Ні (усміхається). У євреїв не заведено брати відсотки на гроші, це вважають гріхом.

– Зрозуміло.

– Тобто стара лихварка – це не я.

– А якщо говорити про інших дітей?

– Я багато допомагаю сину, зараз ми стали більше спілкуватися… Йому завтра [виповнюється] 27 років, і він став прислухатися до моєї думки, думаю, десь рік тому.

– А до цього він ішов своїм шляхом?

– До цього він мав набити своїх ґуль, і він їх набивав. А зараз ми багато речей, які він робить, обговорюємо, до того ж заздалегідь.

– Деякий час тому ви, по суті, узяли на себе функції держави: відкрили у Києві хаб для літніх людей, назвали це все "Життєлюб", куди може прийти абсолютно будь-яка людина певного віку, абсолютно безкоштовно… Що вони там роблять?

– У нас готовий звіт щодо "Життєлюба" за минулий рік. Ми провели понад 700 заходів (ми називаємо заходом будь-яку активність для життєлюба, на яку він може прийти, киянин це чи гість міста). Це можуть бути заняття з англійської мови, це можуть бути зустрічі з літератури (виявилося, що наші життєлюби мріяли про сцену, і вони хочуть показати якісь заготовлені сценки, [що зберігаються] 50 років у загашнику, почитати вірші або ще щось), це прогулянки на велосипедах, трекінг, йога, [уроки з] надання першої допомоги… Таких заходів було 700 із чимось.

– Багато людей залучено?

– Думаю, що команда "Життєлюба" – це людей 15.

– А тих літніх людей, які беруть у цьому участь?

– Я спочатку зупинюся на команді. 15 осіб – це наш (можна назвати це нудно, але це не зовсім доречне слово) офіс, тобто 15 осіб, які займаються організацією. У нас є черга [охочих стати] волонтерами у пунктах роздавання їжі. Черги бути волонтерами! Це прикольно, це фан! Приходять компаніями, приходять сім’ями… Понад 700 волонтерів, більше ніж 60 ресторанів бере участь у програмі, дають нам їжу. Є люди, які дають нам гроші, є таксі, які возять нас безкоштовно. Реально більше ніж тисяча людей залучено до діяльності, окрім самих літніх людей.

– Портрет волонтера. Опишіть цих людей.

– Була перед Новим роком зустріч для волонтерів, вони підготували програми. Це було дуже зворушливо. Вік волонтерів – від чотирьох до 77 років.

– Зрозуміло. Скільки людей уже взяло участь у програмі?

– За програмою "Обід без бід" ми регулярно пропонуємо обіди десь для 900 осіб на день.

– А щодо заходів "Життєлюба"?

– Якщо не помиляюся, залучено і постійно ходить на якісь заходи щонайменше тисяча осіб.

– Скільки ви витратили на цей проект особистих грошей?

– Я не хотів би називати цієї цифри. Я знаю, у скільки обійшовся кінотеатр, який побудували в Гідропарку, який ми ніяк не можемо передати на баланс міста (до того ж він був на балансі міста і ми просто зробили там ремонт). Він обійшовся у 11 мільйонів.

– Гривень?

– Гривень. Ну і звичайно, щоденна діяльність коштує грошей.

– Розкажіть про проект, який ви створили для молоді, – "Дженерейшн ЮА".

– Це освітній проект із підготовки абсолютно нової еліти. Було приблизно 700 заявок, хлопці отримали безкоштовний MBA у публічному адмініструванні, тобто вони здобули другу бізнес-освіту зі спеціальністю – якщо говорити нудною мовою – "чиновник". Їм прочитали лекції 60 людей, яких я особисто відбирав і просив це зробити, вони розповідали про свій досвід. Це політики, бізнесмени, гарні тренери… Було 35 осіб, закінчило 30. Я думав, що їх розхапають…

– Із руками і ногами…

– Єдина умова, щоб їм дали "білу" зарплату з урахуванням їхньої підготовки – від півтори тисячі доларів. Вони коштують більше, я це знаю, але, на жаль, їх не розхапали. Зараз потихеньку вони проходять конкурси, улаштовуються на роботу на державну службу. Я заздалегідь задекларував, що це не моя команда… Що я не маю права після того, що зроблено… Я оплатив їхнє навчання повністю. Я і МІМ (Міжнародний інститут менеджменту) брали участь в оплаті навчання, надавши знижки, яких не існує. Я попередив їх, що якщо я звернуся до них із якимось проханням, яке йде врозріз із їхніми посадовими обов’язками на їхній майбутній роботі, то вони не мають виконувати це прохання. Тобто це – не мої люди.

Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

– Із-поміж цих 30-ти скільки працює і скільки досі шукає роботу?

– Думаю, що працює на державу за прямою спеціальністю осіб сім–вісім.

– Куди вони пішли, де працюють?

– У міністерствах (Міністерство охорони здоров’я), у Житомирській обласній адміністрації… У різних місцях.

– А решта?

– Річ у тім, що вони вже прийшли з роботою, вони заробляли набагато більші гроші, коли вступили на курс, ніж ці півтори тисячі доларів, але вони готові були знизити свої доходи, щоб попрацювати на державу. Це було їхнє зобов’язання – два роки відпрацювати на державу.

– Тобто вони прийшли з бізнесу, були готові у чомусь собі відмовити…

– …здобути MBA і працювати на державу.

– Але вони виявилися непотрібними і повертаються в бізнес?

– Вони виявилися недостатньо потрібними, тому що їм не тільки я не можу дати команду, що треба зробити так і так, – ніхто їм не може дати команду. Вони – незалежні люди. Виявилося, що вони не дуже потрібні в системі.

– За кордон ніхто не поїхав?

– Ще ніхто.

– Скільки ви витратили на цей проект?

– Я хотів би назвати не цифру, скільки грошей я витратив, тому що для мене це не життєвизначальні суми… Я витратив на це два роки, я раз на два тижні проводив із ними час, і це набагато більше, ніж ті гроші, які я вклав. А грошей – думаю, десь $150 тис.

Для того, щоб набути українського громадянства, мені потрібно написати, що я відмовлюся від ізраїльського. І я вас запевняю: скоро ви побачите мене з українським паспортом, [отриманим] відповідно до всіх українських законів

– Із цих 30-ти хтось може бути президентом?

– Можуть.

– Ви б хотіли?

– Так, я бачу там двох осіб (двох–трьох), які можуть бути президентом.

– Назвіть прізвища.

– Ні.

– Чому?

– Тому що їх – 30, і я нікого не виділяв.

– Ми вже згадували про це: яка ситуація зараз із вашим українським громадянством?

– Я колись для себе вирішив, що не буду грати в ігри і дурити державу. Для того, щоб набути українського громадянства, мені потрібно написати, що я відмовлюся від ізраїльського. І я вас запевняю: скоро ви побачите мене з українським паспортом, [отриманим] відповідно до всіх українських законів.

– Тобто ви відмовитеся від ізраїльського громадянства?

– Так, я напишу відмову від ізраїльського громадянства.

– Це для вас болісно?

– Річ у тім, що Ізраїль мені нічого поганого не зробив (усміхається), але для мене це виклик і я готовий відмовитися від ізраїльського громадянства.

– Коли ви плануєте це зробити?

– Думаю, найближчим роком.

– Що вам дасть українське громадянство?

– Право займатися тим, чим я хочу займатися: стати мером міста і змінити Київ.

– Що найголовніше ви зробите для Києва?

– Я не можу виокремити щось: це – головне, а це – не головне. Я люблю Київ досить давно, я народився в Києві, і 12 поколінь моїх [родичів] із боку батька народилися в Києві. Мама – із Малина Житомирської області. Я хочу, щоб [Київ] став інноваційним містом. Річ у тім, що людина, яка приїхала до Києва, стає носієм якогось коду. Не має значення, народилася вона тут чи приїхала і стала киянином: проживши тут три–п’ять років, вона вже стає киянином назавжди, куди б вона не поїхала. Вона і в Америці буде киянином, і в Німеччині, і відрекомендовуватися вона буде киянином, якщо хоча б п’ять років прожила в Києві. Я хочу, щоб люди пишалися, що вони – кияни.

– Ваша програма (вашого справжнього, реального походу в мери) буде схожою на ту програму, коли ви зробили абсолютно фріківський, епатажний пробний крок?

– Ми порівнюємо жарт із серйозними речами (усміхається).

Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

– Але, напевно, багато хто цей жарт так і сприйняв – як серйозну річ…

– Я всюди заявляв, що в мене немає громадянства і що це був жарт. Жодна людина мені не сказала, що вона цю програму спостерігала без посмішки. Тут же буде абсолютно серйозна програма, план Корогодського, який розроблять вузькі фахівці у своїй сфері. Ми не будуватимемо тут Шанхай чи Сінгапур. У нас є свої плюси і мінуси, ми просто навчимося їх любити.

Думаю, я готовий витратити на мерську кампанію $2–3 млн. Я дуже уважно ставлюся до кожного витраченого долара, і ефективність, віддача від долара буде найвищою

– Я знаю, що ви подавали власний проект замість знесеного пам’ятника Леніну на бульварі Шевченка, але його не вибрали. Чому?

– Для мене це болюча історія. Для мене це сакральне місце – там, біля лівої ноги Леніна, було моє перше в житті побачення з дівчиною. І я б хотів, щоб там стояв пам’ятник якійсь гідній людині. Я запропонував місту написати список із 10–20 прізвищ (це всі гідні прізвища!)… дайте прізвище – оголосимо міжнародний тендер, візьмемо відомого у світі архітектора, побудуємо пам’ятник – і я його оплачу. Востаннє я цю пропозицію озвучив представнику Кличка просто перед Новим роком, кажу: "Дайте вже щось, тому що все, що ви зробили, – це нічого".

– І?

– Я от усе чекаю, коли місто погодиться прийняти в дар пам’ятник тому, кого оберуть кияни. Можна зробити відкрите голосування… Єдина моя вимога – щоб це була фігура киянина, яка не викликає запеклих суперечок у суспільстві.

– Якою буде ваша цільова аудиторія на виборах? Хтось спирається на бабусь, хтось – на молодь, хтось тільки за допомогою Facebook хоче виграти…

– Думаю, що основною моєю аудиторією буде молодь і старше покоління.

– Тобто всі?

– У мене можуть випасти люди, наприклад, 30–45 років, яких немає у Facebook, які не знають про "Життєлюба"… Кличко (якщо ми поговоримо хвилину про мера) – це гордість України, він прославив країну, і я це розумію (я зараз абсолютно не баламучу). Я вболівав за Кличка, дивився всі його бої – він дійсно гордість України. Але він не менеджер. Водночас є люди, які не дивляться телевізора, не читають Facebook, – вони знають, що є боксер, і достукатися до них неможливо. Тобто я не зможу їм повідомити, що я існую. Ось вони – не мої.

– Яку суму ви готові витратити на мерську кампанію?

– Я ще не говорив зі своїми партнерами (поки що не знаю, буду я один чи зі своїми постійними діловими партнерами), але, думаю, це буде $2–3 млн.

– Ви вважаєте, що цього вистачить?

– Це те, що я буду готовий витратити, а вистачить чи не вистачить… Але я дуже уважно ставлюся до кожного витраченого долара, і ефективність, віддача від долара буде найвищою.

– Раніше у багатьох газетах була популярною рубрика "Читачі запитують". На електронну пошту інтернет-видання "ГОРДОН" щодня приходять листи із запитанням, що таке криптовалюти, чи потрібно займатися ними. Ви бізнесмен, розумієте, як роблять гроші. Що ви порадите?

– Я не можу радити. Я не пішов у криптовалюти, хоча міг увійти на різних стадіях (мені пропонували)… Це не мій бізнес, сьогодні мене не цікавить заробляння грошей як таке – я заробляю, і мені цього досить. Хтось із видатних американців (здається, Рузвельт) сказав, що якби у нього було $10 тис., він би їх уклав у Радянський Союз, але якби у нього був мільйон доларів, він би теж уклав у Радянський Союз 10 тис. Тобто ті люди, які хочуть ризикувати, хочуть увірватися і можуть утратити $1–2 тис., – їм, напевно, варто ризикувати.

– У вас яскрава біографія, і я хотіла б повернутися до того часу, коли ви працювали сторожем у хлібному магазині.

– Так, було таке.

– Хліба не крали?

– Ну навіщо його красти?! Його можна було просто взяти: ті, хто працював у хлібному магазині, могли взяти собі…

– Ні, я мала на увазі не вас. Що ви таке подумали?! Я мала на увазі тих, від кого ви стерегли. Були такі ситуації?

– Сторож не стереже хліба від злодіїв. Сторож перебуває вночі там, де люди працюють удень…

– …і захищає об’єкт, щоб ніхто не заліз…

– Ні, слухайте, я спав (усміхається)… Зробив собі ложе метрів на два… Не я зробив, воно вже було готове.

Мені шкода звірів після театру звірів. Була дуже відома слониха Маша… Наталія Дурова виходила з нею на сцену і казала: "Машо, вклонися діткам". Маша схиляла голову і мотала хоботом, а ззаду працівник сцени встромлював Маші в сідницю піку

– Яке хлібне місце (усміхається).

– Спати на хлібі – один із найчарівніших спогадів.

– Запах пам’ятаєте?

– Так-так-так. Це фантастичний запах… на "Міських" булочках спав…

Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

– Є ще одна нестандартна професія у вашому арсеналі…

– У мене їх багато.

– Я хочу запитати про той період, коли ви були електриком у театрі звірів.

– Так, було таке. Це прекрасний час.

– Що ви там робили?

– Це все описано у книгах, це не секрет. Це був притулок музичних груп. Усі музиканти, щоб їх не обвинувачували у дармоїдстві, оформлялися електриками у театр звірів…

– Як Віктор Цой – кочегаром…

– Абсолютно! Так само, як Цой – кочегаром. І там ми з Дімою [нерозбірливо] працювали електриками.

– Звірів після цього любите?

– Після цього мені шкода звірів. Була дуже відома слониха Маша… Наталія Дурова виходила з нею на сцену і казала: "Машо, вклонися діткам". Маша схиляла голову і мотала хоботом, а ззаду працівник сцени встромлював Маші в сідницю піку…

– О Боже…

– Там був козел Яша…

– Козел, який встромлював цю піку? Чи його по-іншому звали?

– Ні-ні. Козел Яша – він виступав у другому відділенні – був прив’язаний за лаштунками на службових сходах, де бігають артисти з поверху на поверх… Він не пропускав без сигарети. Хочеш пройти – даєш йому цигарку, і він жує її разом із фільтром…

– Жах! Кілька місяців тому ви потрапили в автомобільну аварію…

– Так.

– Наскільки сильно ви постраждали?

– Досить. У мене випало кілька місяців життя, після операції я довго приймав знеболювальне, знеболювальні наркотики – морфій із кодеїном навпіл… Я не дуже добре пам’ятаю ці три місяці.

– Ого. Зараз уже все гаразд?

– Зараз усе добре, я повернувся до тренувань, але поки що не в повному обсязі.

– Як це сталося і хто був винен?

– Зараз буде слідство і суд. Винні – на мільйон відсотків – не ми…

– Ви були за кермом?

– Ні, за кермом був водій, але річ не в цьому. Я, до речі, єдиний, хто постраждав у цій аварії… Як нам сказали, це цигани, яких знають у Кривому Озері, і це вже не перша аварія на їхньому рахунку. Вони просто виїхали на зустрічну смугу на одеській трасі… просто… Там, де немає розвороту… Зараз я займаюся тим, щоб не дати спустити цю справу на гальмах, щоб довести її до суду…

Заповіт написано, склеп побудовано. Буду домовлятися із групою GusGus про концерт із відкритою датою на свої похорони

– Ви після цього якось переглянули своє ставлення до дороги, до водіння?

– Я до життя переглянув ставлення, Олесю (сміється). Я позбувся багатьох людей, яких терпів… З якими спілкувався, але тому, що сказати, що я не хочу спілкуватися, – незручно. Я перестав витрачати час на те, чого я не хочу. А водіння: я тепер пристебнутий у туалет їжджу (сміється).

– Заповіту не написали?

– Заповіт давно написано. Склеп побудовано.

– Ви передбачлива людина.

– Я зараз буду розмовляти (є така електронна група GusGus), буду домовлятися про концерт із відкритою датою на свій похорон.

– Ви серйозно кажете?

– Так.

– Тобто ви вже сьогодні знаєте, яким має бути ваш похорон?

– Абсолютно! У мене сценарій, є лайн-ап – хто має грати, що мають говорити – усе це є.

– І що мають говорити?

– Мають веселитися! Я добудовую склеп – і це незвичайний склеп.

Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

– Це зрозуміло (усміхається).

– Він розташований на Берковцях, це склеп відкритого типу, до нього можна буде прийти.

– Так.

– Син уже, до речі, попросив… Каже: "Мені два місця" (сміється). Кажу: "Одне тобі належить, а за друге платити треба".

– Ви хочете, щоб вас кремували?

– Ні, кремувати у євреїв не можна…

– Ви ж раніше були атеїстом?

– Ви вважаєте, що… А, так: людина може бути атеїстом, а потім повірити [у Бога]… Я не можу назвати себе атеїстом. Я радше агностик…

– Живіть довго і щасливо!

– Дякую, обіцяю вам!

– Дякую за інтерв’ю!

– Велике спасибі!

ВІДЕО

Відео: 112 Україна / YouTube

Записав Дмитро НЕЙМИРОК

Джерело статті: “http://gordonua.com/ukr/publications/korogodskij-dumaju-osnovna-dijucha-osoba-majdanu-firtash-miljon-drugij-doklav-kolomojskij-banalna-zmina-elit-ale-na-zhal-na-krovi-228475.html”

Top