Вы тут:
Главная > Интервью > Володимир Омелян: Я сприймаю слова про прем’єра від Кононенка як жарт

Володимир Омелян: Я сприймаю слова про прем’єра від Кононенка як жарт

Міністр інфраструктури Володимир Омелян в уряді Володимира Гройсмана виявився, чи не єдиним, хто підпадає під визначення міністр-реформатор. Коли йшли торги за Кабмін Гройсмана, його поза очі називали «ботаном», який тихо робитиме свою роботу. Але вже за рік виявилося, що очільник МІП не такий вже й простий. Омеляна стали підозрювати в занадто сильній дружбі з Ігорем Кононенком, через що в нього забрали контроль за «Укрзалізницею».

Його навіть розглядали можливим кандидатом в прем’єри. Ідея йшла від одіозного друга президента. Тому, можливо, в провалі заходу лоу-коста є не лише спротив МАУ, але й певних політичних гравців. Щоб міністр не виявився занадто успішним.

INSIDER зустрівся з міністром на день Святого Миколая, після великого снігопаду в Києві. Зустріч призначили між ревізією доріг та селекторною нарадою у прем’єра.

Міністр не став розкидатися гучними заявами, давши зрозуміти, що для нього головне не скандал, а економічний результат.

Читайте в першій частині про дороги і нові сервіси, стосунки з Кононенком і «Народним фронтом» і чому міністр не бачить свого майбутнього поряд з Святославом Вакарчуком.

— Як ви дісталися на роботу після учорашнього снігопаду?

— У мене був сьогодні ранній виїзд, о 5 ранку. Хотів особисто перевірити декілька доріг. Звісно, важко. Дороги чистяться незадовільно, виходячи з тієї техніки, яка у нас є в наявності. Проблемною є координація на обласному рівні. Цього тижня відпрацюємо всі помилки і розробимо рекомендації, як місцевим владам необхідно діяти в умовах значних снігопадів у координації з ДСНС, Національною поліцією, ПАТ ДАК, Укравтодором тощо.

Окремий виклик – це фури. Бо скільки їм не пояснюй, що є правила: якщо рух закрито, то його закрито, все одно їдуть, застрягають і в підсумку блокують трасу так, що ніхто проїхати не в змозі.

— Вчора згадували з колегами, що в Польщі, Прибалтиці це прибирання відбувається дуже швидко і в них реагенти перетворюють сніг на воду, а не на брудну жижу як у нас.

— Якщо ми рівняємося по результатах, то давайте рівнятися і по фінансуванню, яке виділяється на їх досягнення.

Бюджет польського автодору під 200 мільярдів гривень. Рівно в 10 разів більше нашого на цей рік. Якщо ми матимемо такий бюджет, а також дотації ЄС на кілька десятків мільярдів доларів – а в них було 50 – тоді зможете щиро казати, що Омелян і Новак неефективні, при таких грошах нічого не можуть зробити. Ми виходимо з того, що є — і порівняно із зимою 2015, 2016 справляємося нормально.

— Наступного року ви вже матимете дорожній фонд. Як це вплине на ситуацію? І чи вже відомо, на що саме підуть ці гроші?

— Так, це була наша ідея, і я радий, що уряд і парламент її підтримали. В нас має бути захищений бюджет на дороги, бо кожного року в нас відбувалось фіглярство, коли обіцялось одне, а виділялось інше.

— І цього року, я так розумію, що ви отримали замість 35 лише 20 мільярдів.

— Так, ми отримали значно менше. І з цим є певні проблеми, бо по деяких регіонах компанії частково працювали в борг. Звісно, що наступного року ми їм це покриємо, але так не має бути. Тому перевага дорожнього фонду в тому, що це буде захищене фінансування. Друга перевага, що відбудеться децентралізація Укравтодору з передачею не тільки доріг, а й фінансування на місця. Це суттєвий крок вперед – тепер всі мешканці можуть вимагати в місцевих органів влади належного ремонту. Більше того, ми зараз запустимо одну цікаву програму разом з CoST, де буде інтерактивна карта, яка даватиме нам on-line аналіз ремонту українських доріг.

— Тобто, можна буде викласти фото з дороги Дніпро-Кривий Ріг, і показати, що її фізично не існує.

— Так, але хочу все ж зауважити, що якщо минулого року в мене кожна зустріч починалася з зауваження, “де дороги?”, то тепер починається з “дякуємо за дороги”. Я не кажу, що це достатньо, але робота йде. Я бачу і сприймаю критику щодо стану доріг, але об’єктивно – картина змінюється на краще.

— Напевно, було б дивно, щоб доріг не було, тоді як прем’єр і президент цілий рік піаряться на будівництві доріг.

— Я щиро вважаю, що відбудовані дороги в Україні – це досягнення і президента, і прем’єр-міністра, і всієї команди дорожників.

Тут є, безумовно, політична підтримка, без якої взагалі нічого б не було, але є і ті, хто це реально роблять.

— Повертаючись до дорожнього фонду і децентралізації. Чим це може захистити від того, що тендери на будівництво доріг виграватимуть фірми місцевих депутатів?

— Ризиків завжди є багато, найменше – коли ти взагалі нічого не робиш. Так, ми не є захищеними від таких варіантів. Але навіть після девальвації гривні вартість ремонту доріг нижча, ніж була за Януковича. Це вже показник того, що тоді розкрадалося від 50 до 70%, а зараз якщо і крадеться, то від 3% до 10%. Чи можемо ми це подолати? Без належної роботи правоохоронних органів – ні! Але тепер ми робимо цей процес прозорим і є моніторинг незалежних організацій. Той же CoST працюватиме за кошти Великої Британії та UNDP, і вони відслідковуватимуть кожен тендер по області – де вищі ціни, де нижчі. Бо частково по деяких областях вищі ціни виправдані через відсутність власної сировини. Також ціни виросли через масове будівництво доріг.

— При Януковичі майже всі дороги будував “Альтком”. Наскільки зараз ситуація краща з конкуренцією на ринку?

— Зараз ринок трошки врівноважився. Є десь 5-7 компаній, які більш-менш рівномірно працюють по Україні. Але цього теж недостатньо. І деякі об’єкти здаються невчасно, бо компанія працює над кількома дорогами. Було б їх хоча б 15 – я був би щасливіший. Цього року ми залучили китайців, ще кілька іноземних фірм, але поки не було дорожнього фонду і гарантованого фінансування, жодна велика іноземна компанія заходити до нас не хотіла.

Ринок буде розвиватися, збільшуватиметься і кількість компаній, які виконуватимуть дорожні роботи, разом з тим зростатиме конкуренція і, сподіваюсь, якість робіт.

Це – закономірний і очікуваний для України процес. Ми дали правильний вектор розвитку дорожньої галузі, тепер головне його втримати.

— Тоді в мене є питання, як ви ставитесь до законопроекту фракції Ляшка про “Купуй українське”, бо ви з ним ні турків, ні китайців вже не покличете.

— Я прихильник вільної конкуренції. Безумовно, вітчизняного виробника захищати треба, але за рахунок того, що він перебуває в конкурентному середовищі. Я завжди кажу, що не дивіться на ринок, як на ринок 45-мільйонної нації. Дивіться на ринок 7,5 мільярдів людей, і тоді ви будете конкурентоспроможними.

Нам потрібно підвищувати якість і конкурентність власної продукції, тоді вона не вимагатиме державного протекціонізму.

— Якщо із Славоміром Новаком у вас повне розуміння, то з його співвітчизником Балчуном було повне несприйняття. Як змінилась ситуація на “Укрзалізниці” після його відходу.

— Мій єдиний конфлікт з Балчуном був у тому, що він замість того, щоб стати лідером реформ, став лідером реваншу. Станом на “Укрзалізниці” я лишаюсь незадоволеним. У нас колапс з вантажними перевезеннями, незадовільний стан з сервісом пасажирських перевезень. Серед доброго – майже готовий контракт з “General Electric ” – перші 30 локомотивів, далі говоритимемо про сотні. І ми хочемо стати учасниками виробництва локомотивів для цієї компанії, тобто частиною світового ланцюжка.

Але знову ж, це не повинно бути лише бажанням однієї людини. Я на кожному Кабміні наполягаю, що запорукою успіху є робота компетентної команди, а не експериментів з людьми невідомо звідки. Це спрацювало з Укрпоштою, Адміністрацією морських портів, Укравтодором. У керівників цих підприємств теж є помилки, але вони мислять стратегічно правильно. І результат їхньої роботи видно одразу.

— Чим завершилась ваша судова суперечка за контроль за “Укрзалізницею”?

— Є рішення суду на нашу користь, ми виграли апеляцію, але Кабміном це рішення не виконується.

— Які ваші подальші кроки?

— Чекаємо. Що я можу ще зробити?

— Чи будете ви йти на публічну конфронтацію?

— Я вже її раз пройшов. Думаю, я її витримав достойно. Але я ж не кривавий реформатор, який силою впроваджує букву закону.

— Як взагалі той конфлікт позначився на стосунках з прем’єром?

— Я не думаю, що він сприяв покращенню. Але зараз я вважаю, що є нормальна робоча розмова.

— Коли був той конфлікт на початку року, то багато говорилось, що це якраз боротьба за вплив на “Укрзалізницю”, з одного боку, — прем’єра Гройсмана, з іншого, — вашого альянсу з Ігорем Кононенком. І коли на вашу річну конференцію знову приходить Ігор Віталійович, а прем’єр їде на завод “Росава”, то думаю, це знову породжує певні підозри щодо вашого тандему з одним з лідерів БПП.

— Ми щойно завершили переговори з Hutchison Ports, і я не виключаю, що завтра за чутками я буду «власником їхніх акцій» або лобістом. Так само і з цими чутками. Безумовно, в будь-якій ситуації всі намагаються отримати максимальну користь. Щодо цієї конференції, то ми розіслали запрошення всім, в тому числі і прем’єру, і керівникам парламентських фракцій. Я хотів би, щоб було більше гостей, бо вважаю, що інфраструктура – аполітична і тут немає чого ділитися за партійними ознаками. Хоча я добре пам’ятаю, що призначений за квотою саме “Народного фронту”.

— Навесні ви отримали дуже негативний фідбек через цю партійність, коли вам довелося брати на поруки Миколу Мартиненка, бо вас сприймали як реформатора, а тут ви виявились дисциплінованим партійцем.

— Для мене особисто це було складне рішення, але я вважав, що повинен зробити це для того, щоб отримати підтримку партії на реформи по інфраструктурі. Сподіваюся, що це був перший і останній такий непростий вибір. Це був свідомий крок з мого боку. Я вважав, що на цьому моменті мушу ризикнути своєю особистою репутацією, але заради важливих для країни проектів.

Я вважаю, що нації потрібні якісно зреалізовані інфраструктурні проекти, а не розповіді про те, чому мені щось не вдалося і хто заважав чи тиснув.

— А тиск є?

— Звісно. Це життя. Головне не зрадити себе і свої принципи. А тиск є щоденний. Ви думаєте, що це так просто викликають скандали навколо Укравтодору чи інші? Чи ви думаєте, мені було легко міняти керівника адміністрації морських портів чи “Укрпошти”? Тиск є щоденний і безперестанний. Часто хочеться гримнути дверима і піти.

— А піти в ГПУ чи НАБУ, і написати заяву?

— Ви знаєте, цей спосіб чомусь дивним чином не працює… Передав купу заяв і матеріалів, на деяких вважаю, що досить було поставити печатку своєї організації і підпис, і це вже була б готова кримінальна справа, але поки справи порушені проти мене.

— Чим закінчилася справа НАБУ щодо Вашого будинку, чи були проведені обшуки чи інші слідчі дії?

— Поки що вона не завершена. Я щиро хочу, щоби у цій справі була поставлена логічна крапка. З одного боку, добре, що я під прицілом, що перевіряють все. Але мають перевіряти не тільки все, а й всіх.

Мені приховувати насправді нічого і після завершення історії зі мною, я сподіваюся, можна буде взятися за інших людей, справи щодо яких я передав ще на початку цього року.

Таких із фактажем є близько десяти. Але найбільше мене бентежить, що ці речі не припиняються. Зовсім нещодавно “Укрзалізниця” сплатила 220 мільйонів гривень по судовому позову, програвши першу інстанцію і апеляцію “ноунейму”, не знаючи, чи цей борг взагалі був, і дві третини якого це просто пеня. Але знову ж таки – це майже чверть мільярда гривень. Зараз вони розпиляться, а реакція відсутня.

— То справу проти себе Ви пояснюєте якимись своїми кадровими кроками чи рішеннями?

— Я не хочу це ні з чим пов’язували, бо якщо в мене помре надія в НАБУ, то вже не знаю, у що вірити.

— Ще була історія із “Платінум банком”, замороженими там грошима. Вас звинувачували у тому, що є якась співпраця із Кауфманом, начебто ви дозволили зробити ці схеми. Ця ситуація якось вирішилася?

— Навіть якби я хотів це зробити, то не зміг би, тому що це окреме підприємство і вони кажуть: стоп, це господарська діяльність, а ви, як міністр, не маєте права втручатися. Мова йде про “Украерорух”. Ми зробили перевірку, по її підставам всі акти направили у правоохоронні органи, були звільнені безпосередньо причетні до цього люди. Наразі, наскільки мені відомо, справа розслідується. Ми, зі свого боку, розпочали ще один аудит «Украероруху».

— Повертаючись до вашої політичної приналежності, ви на підтримку кого більше розраховуєте в парламенті – БПП чи НФ?

— У мене нормальний діалог з усіма цими групами. Було складно на початку, бо у всіх було різне бачення, і мені довго довелося пояснювати, що я у своїх відомствах, крім реформи, не хочу більш нічого. Що я не хочу призначати своїх людей, але й не дам призначати чужих людей. Що я хочу мати нормальний поступ, а не чергову імітацію. Спочатку мені не вірили, думали, що я під такими гаслами займатимусь особистим збагаченням. Потім переконались, що головне для мене – реформи, і співпраця поволі, але іде вперед. Єдине, що мені боляче, що багато речей можна було зробити протягом одного календарного року, а ми ні на йоту не просунулись.

— Знову ж згаданий вами Дорожній фонд ви отримали завдяки закону Ігоря Кононенка.

— Так, без Кононенка цього закону не було б.

— Вас називали його кандидатом в прем’єри. З вами велись такі розмови?

— Ні! Я це розцінюю на рівні жартів. Для мене чіткий індикатор, наскільки мені важко робити реформи на будь-якому державному підприємстві, і я не вірю, що люди, від яких залежить умовне прем’єрство, не даючи мені навести лад у своєму відомстві, дадуть мені навести лад в цілій державі.

— В якій сфері ви відчуваєте найбільший спротив?

— Залізниця. Це один з найбільших активів держави після “Нафтогазу” з величезним обсягом тіньових потоків. І я вже не раз говорив, що за моїми найскромнішими підрахунками приблизно 15 мільярдів на рік іде в чужі кишені.

— Ви можете назвати групи, які на цьому заробляють?

— А що це дасть? Вони всі відомі. Керівники правоохоронних структур їх знають поіменно.

-Наприклад, брати Дубневичі

…. (промовисто мовчить).

— Ви кажете, що у вас часто є бажання гримнути дверима і піти. Що дійсно вас може змусити це зробити?

— Я знаю, що мене тримає – віра в те, що ми все робимо правильно, і головне – люди бачать результат. Щонайменше, по дорогах.

А піти завжди легко. Важче – залишатися і боротися.

Якби я розумів, що на моє місце прийде умовний Каха Бендукідзе чи дійсно якась світова величина, чи хоча б українська, то я б з радістю віддав ключі. А коли я бачу, що буде після Омеляна, то переконуюсь, що маю триматися до кінця.

— Ваші слова наводять на думку, що ви не розглядаєте для себе перспективу вливатись у якісь нові політичні проекти. Скажімо, Вакарчука, хоча він і відмовляється зараз від політичних планів.

— Я дуже люблю Вакарчука як співака ще з дитячих часів. Ми навчались у сусідніх аудиторіях. Але у нас весь час іде відчайдушний пошук месій, а я не розумію, хто за ними стоїть, не розумію джерел їх фінансування.

Тому я все-таки прихильник команди. Ця команда може мені подобатись чи не подобатись, але якщо я бачу в ній хоч щось здорове, здатне об’єднатися хоч на елементарні реформи, я буду з ними працювати. Я чітко розумію, що одна людина не може змінити світ, і тому команда – для мене перша цінність. І я дорожу тими стосунками, які є в “Народному фронті”. Вони не завжди прості, але завжди можна вибудувати конструкцію, з якою вони готові іти вперед.

— Хто вам запропонував у 2016 посаду міністра? Турчинов, Аваков?

— Чесно кажучи, ідея вийшла від мого попередника Андрія Пивоварського. Я не скажу, що це класичний сценарій вибору наступника, але запропонував він. Далі була довга розмова з “Народним фронтом”, зрештою мене підтримали.

— Тоді група Фаєрмака, Дзендзерського, Донець була дуже проти вас…

— Сподіваюся, вони змінили свою думку (посміхається).

— Навряд чи, згадуючи історію зі скасованим тендером на днопоглиблювальні роботи в порту Южний, де вони мали заробити…

— Свою посаду для країни я вже окупив, коли ми скасували ті тендери, де хотіли вкрасти у держави 0,5 мільярди.

Автор: Татьяна Николаенко

Источник: Theinsider.ua

Новости партнера RedAxe.Media

Добавить комментарий

Top